перейти на сайт>>

Дослідження національних мотивів у творчості І. Франка на прикладі твору „Перехресні стежки”

ID роботи: 2099
Тип роботи:
Об'єм: 35 стор.
Вартiсть: 80 грн.


Змiст:

Вступ
І частина. Іван франко – співець скарбів духу людського
1.1. Життєвий і творчий шлях І. Франка
1.2. Поєдинок на "перехресних стежках"
ІІ Частина. Дослідження національних мотивів у творчості І. Франка на прикладі твору „Перехресні стежки”
2.1. Любов і боротьба Євгена Рафаїловича
2.2. Психологічні таємниці
2.3. Національні мотиви в повісті „Перехресні стежки”
Висновки
Використана література



Висновок:

Повiсть "Перехреснi стежки" - соцiально-викривальний твiр, в якому автор намагається художньо вирiшити проблеми служiння демократичної iнтелiгенцiї своєму знедоленому народовi. Проблематика повiстi надзвичайно широка. Це проблеми добра i зла, особистостi i народу, бiдностi i багатства, людської гiдностi i духовної ницостi, людини i закону.
Сюжет твору розгортається двома лiнiями. Перша - це показ важкого життя зубожiлого галицького селянства; друга - зображення громадської дiяльностi адвоката Євгенiя Рафаловича, який постає носiєм головної проблеми твору. Вiн пробуджує свiдомi почуття солiдарностi у селян, шукає полiпшення долi народу, невтомно викриває державну бюрократiю тощо. Євгенiй користується в життi девiзом: "Хто то вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?"
Зустрiч головного героя "Перехресних стежок" - "мужичого" адвоката Рафаловича - з Регiною, жiнкою, яка уособлювала його молодечий iдеал, а тепер виявилася його блiдою копiєю, зустрiч зi своїм минулим в образi Стальського, цiєї "скотини в людськiй подобi", i, зрештою, зустрiч з селянином, який заблукав недалеко вiд свого села в молодому сосновому лiсi, де "нi стежки, нi прикмети жодної" - це перехреснi стежки життєвого й iсторичного випробування радикальної iнтелiгенцiї та її розвитку. Франко iдеологiчно й символiчно пiдсумував цей шлях як випробування "серед шляху мiж минулим i будущим видiнням". Цей перехiд до свiдомого нового життя вiн намагався аналiзувати в повiстi "Не спитавши броду", однак внутрiшня колiзiя характеру лишалася ще не розкритою i письменник повертається до неї у романi "Лель i Полель". Серед соцiальних контрастiв працi та вбозтва, свiтла i темряви, вiри i безвiр'я "закручуваних" суспiльною машиною i викривлення хворобливою суб'єктивiстською свiдомiстю кiнця столiття (Баран, Шварц, Шнадельський, Стальський), формується нова революцiйна свiдомiсть, позбавлена минулої роздвоєностi.
Таким чином, на рубежi двох вiкiв як надбання XIX ст. Франко пiдносить революцiйний демократичний iдеал активної особистостi. В образi Євгенiя Рафаловича показано дiяча радикальної партiї Галичини того перiоду, коли вона розгорнула роботу по селах i на яку письменник покладав великi надiї.
В образi селянина Демка Горiшнього, який заблукав у лiсi, Франко розкриває долю свого народу, що не знає куди йому йти.
В цьому вболiваннi за народну долю - весь пафос повiстi "Перехреснi стежки".
Все поверхове, формальне, нечесне і деморалізуюче в національному патріотизмі, все далеке від непідкупної любові до рідного народу, що заважає цій щирій любові розлитися по національному організмові, запліднивши його сили, - все це знаходить в особі Франка ворога, борця й протестанта. Франків протест має подвійний характер. В громадсько-поетичній проповіді поет має на увазі: 1) реального ворога, частково історичного, частково сучасного, що його насильство сковувало й сковує розвиток українського народу, і 2) ворога, що затаївся в колективній душі українській в здавен понівеченому історією національному «я», який ще небезпечніший, ніж перший.
Серія поетичних Франкових творів на теми протесту, боротьби за національні і загальнолюдські ідеали людської волі ставить їхнього творця у ряд тих поетів, якими пишається людство як «бунтарями духа», що повстають проти кайданів, які сковують вияв і розвиток людських сил. Не спиняючись докладно на цих віршах, зазначимо, що вони пройняті волевим духом, що вони сильні, дужі, сповнені наростанням настрою і так тісно підходять до найтаємніших прагнень народу, що стали цілковитим здобутком його, ніби висловом національного ідеалу. Вони такі популярні у масах, як найулюбленіші народні пісні, їхнє місце в національному ритуалі те саме, що посідають гімни. Ця популярність прийшла, звичайно, значно пізніше, в кожному разі, не на початку того тернистого шляху самотності і нерозуміння, який судилося пройти поетові. Все ж в цій частині своєї творчості Франко мав щастя відчути радість від єднання з тими, що народили його, збагнути найглибші думки і навіть неусвідомлені прагнення свого народу, поетично висловити їх і хоч частково знайти зрозуміння. Після Шевченка долю поета-проводиря національного ідеалу українського народу перейняв Іван Франко і це високе покликання гідно і з честю виконав. Дослідження спадковості цієї долі, встановлення співзвучних моментів в творчості обох поетів дуже цікаві не тільки в історико-літературному значенні. Явище важливе по суті, важливо з'ясувати розвиток національного ідеалу, оскільки він відбивається в свідомості великого митця, і вже в перетвореному вигляді своєю-чергою впливає на дальший ріст національної свідомості в масах. В працях українських критиків та істориків літератури немає поки що відповіді на це питання. Проте безперечно можна вважати, що Франко виявив історичну чуйність в розумінні національного ідеалу, ввів у нього нові моменти й риси, що обумовлені сучасним йому станом у розвитку українського народу, і тим самим сприяв дальшій кристалізації його.


НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ У РАЗІ ВИНИКНЕННЯ БУДЬ-ЯКИХ ПИТАНЬ ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО АДМІНІСТРАТОРА САЙТУ 0501022921, natvik78@yandex.ru

Замовити цю роботу за допомогою форми: