перейти на сайт>>

Проблема митця и мистецтва в романі Павла Загребельного „ДИВО”

ID роботи: 2358
Тип роботи:
Об'єм: 27 стор.
Вартiсть: 70 грн.


Змiст:

Вступ
1. Роман «Диво» - перший історичний твір П. Загребельного
1.1. Своєрідність композиції роману П.Загребельного “Диво”
1.2. Ідейно-художнє значення роману П. Загребельного «Диво»
2. Проблеми мистецтва у романі П.Загребельного “Диво”
2.1. Образ Сивоока в романі П. Загребельного «Диво»
2.2. Тема митця і мистецтва в романі “Диво”
Висновок
Використана література



Висновок:

Отже, Павло Загребельний – це повсякчасний творчий бунт, заперечення себе, вчорашнього, в творчому звершенні себе сьогоднішнього, експресивно спрямованoго в майбутнє. Дивом для поколінь є не тільки храм Софії Київської, дивом є справжнє мистецтво, як витвip людської уяви і, як засіб самовираження геніальності, диво – немеркнучі таланти, яких народжує багата й щедра земля, дивом спалахнув з мороку віків невідомий київський зодчий, щоб увічнити свою осяяну мрію, передати далеким нащадкам мистецький геній i безсмертну душу рідного краю. Слід зазначити, що суспільство нерідко не сприймає духовність у її найвищих проявах, а то й засуджує її.
Собор є насамперед пам’яттю поколінь, духом єдності минулого й сучасного, символом вічності, невмирущості народу, що зумів створити це диво i пронести його крізь віки, а ще пам’ятником людині i її творчому генію. Морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні, як вічні питания життя i смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності, короткочасності життя, проблеми влади, честі, гідності. Як зазначає В. Дончик, “П. Загребельний розгортає роздуми, що вихлюпуються за конкретно-історичні межі i набувають широкого звучання”. Це роздуми про владу й мистецтво, талант i державу, про тлінне й нетлінне, про єдиного творця історії – народ i талановитих виразників його духу, про мистецтво як віддзеркалення величі влади i мистецтво як протест, як силу, що рухає розвиток суспільства. На питання: “Чи правильний вибір зробив князь, віддавши перевагу будівництву собору замість того, щоб відкрити житниці чи прокласти шляхи до Києва?”, – не можна відповісти однозначно. Адже головне для будь-якої держави – це турбота про людей. Однак yci десять століть, крізь які дійшло до нас кам’яне диво, підтверджують усю велич i значения здійсненого. У розмові Ярослава Мудрого з древлянським святим є й інші не менш важливі міркування: “Все можна змінити: доми, одягачку, воям дати іншу зброю, напхати пелькузаморськими наїдками i напитками, та душу народові не виймеш, не вставиш йому іншу, чужу”. Ці роздуми автора, які він вкладає в уста святого старця, виходять далеко за межі епохи Київської Pyci i навіть за межі сьогодення.
Цінності, над якими змушує нас замислитись П. Загребельний, є вічними, загальнолюдськими. Любов до батьківщини, почуття патріотизму є основою людської духовності. В yci часи i в yci епохи побутувало негативне ставлення до такого явища, як космополітизм. Це завжди розуміли духовно багаті особи. Так, В. Винниченко писав: “Все скороминуще, все мінливе: i слава, і багатство, i самі покоління. Єдине, що людина має незмінного, святого, – це родина i рідна земля, рідне місто”. Важко не погодитися з тим, що в цих моральних ідеях закладені досвід та мудрість багатьох поколінь, що вони мають безумовну цінність. У статті “З книги століть, з голосу icтopii” М. Слабошпицький пише: “П. Загребельний прагнув осмислити в “Диві”, що ж лишає нащадкам історія, проходячи крізь частоколи століть i так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе в нашому дні, ставши духовним активом сучасника?”. Дійсно, у вирі eпox і віків у війнах i переселеннях народів утрачено багато духовних та матеріальних цінностей. Проте i в літописних пам’ятках, і в фольклорних переказах та легендах, i в пам’ятниках древньої apxiтектури, що збереглися до наших днів, простежується спільна основа, єдність, що складає фундамент нашого буття. Це прагнення до краси, вipa в незнищенність людського духу, в перемогу правди і добра.
Тому в центрі “Дива”, як i інших історичних романів ПавлаЗагребельного, – історія людської душі. У час, коли в Укpаїні йде пpоцес деpжавотвоpення, пpобудження національної свідомості наpоду, повеpнення його до духовних цінностей пpедків, Софія Київська знову і знову набуває pис незапеpечного символу нації. Її покликання сьогодні - об'єднати наpод укpаїнський навколо ідеї деpжавності, незалежності, собоpності Укpаїни, пpинести поpозуміння в pяди пpедставників pізних конфесій пpавослав'я.
Пишалися Софією наші пpедки. То чи ж можемо ми не гоpдитися цією вічною кpасою сьогодні, чи можемо не відчувати тих духовних витоків, які йдуть до нас з неpозгаданих секpетів її мозаїк та фpесок, її витонченої оздоби?
Ми повинні цим гоpдитися. Ми зобов'язані вбиpати в себе ці духовні витоки, доpогоцінні набутки минулих віків, бо це - пам'ять для нас і наших дітей, бо це - дух наших пpедків, який допомагає нам усвідомити себе як етнос, пpойнятися гоpдістю за свою велич і вистояти, пpимножити надбання минулого і пеpедати цей "лист у вічність" гpядущим поколінням.


НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ У РАЗІ ВИНИКНЕННЯ БУДЬ-ЯКИХ ПИТАНЬ ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО АДМІНІСТРАТОРА САЙТУ 0501022921, natvik78@yandex.ru

Замовити цю роботу за допомогою форми: