19 Січня 2012 
admin 
Тип роботи:
Об'єм:
115 стор.
Вартiсть:
400 грн.Змiст:
Вступ
1. Теоретичні основи ефективного використання експортного потенціалу
1.1. Поняття та економічна сутність експортного потенціалу
1.2. Роль експортного потенціалу у соціально-економічному розвитку
1.3. Принципи, методи та механізми підвищення ефективності використання експортного потенціалу
Висновки
2. Аналіз тенденцій використання експортного потенціалу
2.1. Аналіз тенденцій розвитку експортної діяльності галузей та підприємств Луганської області
2.2. Вплив митного регулювання на розвиток експортно-імпортних зв’язків
Висновки
3. Удосконалення методів та механізмів використання експортного потенціалу (на прикладі галузей та підприємств)
3.1. Інноваційні основи формування експортного потенціалу
3.2. Ресурсне забезпечення експортного потенціалу
3.3. Стимулювання розвитку експортного потенціалу
Висновки
Висновки
Список використаних джерел
Висновок:
Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.
Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними – в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі – 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату – 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.
Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни [48,24].
Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обґрунтованої національної політики щодо нарощування експорту. Подальший розвиток експортного потенціалу набуває особливого значення на сучасному етапі ринкової трансформації економіки як фактор підтримки багатьох галузей і виробництв, джерело надходження валюти для вирішення нагальних виробничих і соціальних потреб та забезпечення економічної безпеки держави. Цілеспрямований розвиток експортоорієнтованих галузей відповідно до тенденцій на світовому ринку є важливою умовою структурної перебудови економіки, технологічної модернізації виробництв, підвищення конкурентоздатності українських товарів та послуг.
Однак сьогодні можна констатувати, що за зовні непоганими кількісними показниками експортного потенціалу криються вкрай незадовільні якісні показники зовнішньої торгівлі України. Йдеться насамперед про невідповідність структури зовнішньої торгівлі сучасним тенденціям у світовій економічній системі та низький якісний рівень конкурентних переваг у більшості традиційних та потенційних експортних галузей. Провідне місце в ній продовжує займати продукція чорної металургії (близько чверті), що дає підстави говорити про певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Експортний потенціал машинобудування, приладобудування використовується лише незначною мірою.
Структура експорту послуг та робіт також залишається недосконалою: 84,1% обороту припадало на транспортні послуги, 2,3% – комунікаційні послуги, 2,3% – послуги в монтажі і ремонті, 0,7% – в ремонті основних фондів. Слід звернути увагу на відсутність будь-яких позитивних зрушень за такими статтями, як фінансові та інші ділові послуги, комп’ютерні та інформаційні, туристично-рекреаційні, а також послуги, що пов’язані з патентами, ліцензіями, ноу-хау й іншими нематеріальними активами, які в багатьох країнах дають чималі доходи.
Необхідно також відзначити, що взагалі динаміка українського експорту суттєво відстає від тих обсягів, які потрібні для виведення економіки із стану стагфляції. Неадекватність експортної діяльності зумовлена насамперед низькою конкурентоздатністю українських товарів та послуг на ринках розвинутих країн. Більше того, відтепер можна говорити не просто про неконкурентоспроможність української економіки, а про наявність так званого системного розриву по відношенню до групи провідних країн, що проявляється перш за все у несумісності технологій, парадигм управління, низькій сприйнятливості виробництва до нововведень, у структурно-галузевій, інституціональній та культурній несумісності [60,210].
Зберігається тенденція втрати традиційних ринків збуту без завоювання стійких “ніш” на світовому ринку, що при низькій конкурентоздатності виробів української промисловості зумовлює зменшення попиту на них і посилює сировинний перекіс експорту. Таке становище не тільки полегшує проникнення імпортних споживчих товарів і високотехнологічної продукції до внутрішнього ринку України, а й призводить до атрофії переробних галузей вітчизняної промисловості.
Загрозливість такої ситуації посилюється тим, що відволікання зростаючої частки валютних надходжень на закупівлю імпортних споживчих товарів обмежує фінансові можливості придбання критичного імпорту, призводить до подальшого спаду виробництва та експорту, посилює ресурсну та фінансову залежність від країн-постачальників та прискорює сповзання української економіки на периферію світового господарського розвитку.
Несприятливий стан зовнішньої торгівлі (посилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю та імпортомісткістю, пасивне сальдо торговельного балансу) не залишає сумнівів щодо того, що необхідною умовою для інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі економічної депресії стає перш за все підвищення ефективності використання експортного потенціалу країни як в цілому, так і орієнтованого на ринок Росії. Причому пріоритетним вектором розвитку зовнішньоекономічних зв’язків є насамперед налагодження тісних, взаємовигідних торговельно-економічних відносин між Україною та Російською Федерацією.
Пріоритетність і особливості становлення українсько-російських відносин обумовлені багатьма факторами, серед яких можна виділити: багатовікові історичні зв’язки; геополітичне розташування України як транзитного шляху до країн південно-західної Європи; необхідність реформування економік обох країн, успіх якого значною мірою залежить від того, наскільки плідно розвиватимуться насамперед їх торговельно-економічні стосунки в нових ринкових умовах; значна кількість росіян серед населення України (більше 12%); розвиток виробничих, наукових, культурних і суто людських зв’язків тощо.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що Луганська область має можливості для суттєвого нарощування експорту. Оскільки реалізація експортних можливостей пов’язана з матеріальним забезпеченням і суттєвими інституціональними заходами експортну стратегію промисловості доцільно будувати, принаймні, в два етапи. Перший (до 2010 року) - повинен забезпечити прискорений розвиток насамперед тієї продукції, яка має конкурентні переваги і користується попитом на світовому ринку (тобто, в цей період доцільною є селективна стратегія формування експортного потенціалу), а другий - активну мотивацію до збільшення масштабів і видів експортної продукції. Підсумком останнього повинна стати стабільна присутність області на світовому ринку, освоєння тих сегментів ринку, де Україна може мати найвищий зиск із світового розподілу праці.
Враховуючи якісно нові тенденції останніх років щодо позитивної динаміки відтворювальних процесів, концептуальними принципами розвитку експортного потенціалу мають стати: підвищення ефективності використання земельних ресурсів; поглиблення промислово-технологічної переробки сільськогосподарської сировини з використанням інноваційних можливостей; всебічний розвиток інтеграційних процесів; підвищення ролі держави в регулюванні експортних можливостей; прискорення інституціональних перетворень.
Експортні можливості Луганської області залежать від багатьох факторів. Але провідну роль у формуванні експортного потенціалу відіграють природно-ресурсні фактори. До найважливіших серед них слід віднести наявність земель сільськогосподарського призначення, зокрема площу ріллі. Наявність і ефективність її використання безпосередньо впливає на обсяг і асортиментну структуру виробництва.
В першому розділі даної роботи проведено теоретичний аналіз сутності експортного потенціалу регіону як економічної категорії, з'ясовано структуру і розкрито місце регіонального потенціалу експортування у системі “національна економіка – світове господарство”, визначено методологічні основи системи експортування регіону та її економічної оцінки, а також запропоновані методики виявлення умов і джерел формування та ефективного використання конкурентних переваг на світовому ринку.
Виконаний аналіз підходів та методів по дослідженню експортного потенціалу дозволив прийти до висновку, що термін “експортний потенціал” розглядається як одна із узагальнюючих характеристик складних економічних об’єктів (підприємства, галузі, країни). Але, разом з тим, більшість з них має мікрорівневий або макрорівневий характер і, як наслідок, не слугує ефективним інструментом, який би допомагав оцінювати потенціал регіону та сприяв залученню його до ефективної експортної діяльності. На основі цього аналізу експортний потенціал регіону, як складову частину території і підсистему національної економічної системи, з одного боку, і як відносно самостійну ланку господарської системи країни, з іншого боку, слід розглядати як здатність регіональної економіки виявляти і постійно відтворювати свої конкурентні переваги на світовому ринку відповідно до умов середовища, що постійно змінюється.
У розділі 2 “Аналіз тенденцій використання експортного потенціалу” висвітлено позиції економіки регіону в національній економічній системі, досліджено потенційні можливості забезпечення експортного успіху регіону на світовому ринку, оцінено відповідність здійснюваної експортної діяльності регіональним експортним можливостям.
Проведений аналіз показав, що Луганська область належить до групи регіонів індустріального типу розвитку.
В роботі проаналізовані потенційні можливості розвитку експортного потенціалу регіону. Природно-ресурсний потенціал Луганської області володіє потенційними можливостями для розвитку ряду спеціалізованих галузей та виробництв промислового і сільськогосподарського виробництва. Визначено, що спеціалізованими галузями регіональної економіки, а відповідно і галузями, що володіють конкурентними перевагами, є вугільна та металургійна промисловість та в певній мірі нафтохімічнв промисловість.
Аналіз динаміки товарної і географічної структур експорту регіону дає можливість виділити наступні основні особливості і тенденції реалізації експортного потенціалу на світовому ринку: товарна структура експортних поставок обумовлена структурою господарського комплексу регіону; більше половини експорту товарів регіону становлять дві товарні групи – недорогоцінні метали і продукція машинобудівного комплексу, тобто промислові товари, що класифікуються як матеріали; структура експорту послуг і частка послуг регіону є досить низькою у загальному обсязі експорту регіону, що не відповідає вимогам сучасної структури міжнародної торгівлі, коли експорт послуг становить 35-50% від загального обсягу експорту окремих країн; рівень товарної концентрації і диверсифікації експорту товарів і послуг не сприяють розвитку регіонального потенціалу експортування, а отже потребують відповідного корегування.
Правильне визначення в експортній діяльності регіональних пріоритетів є підґрунтям подальшого збільшення обсягів експорту товарів і послуг, удосконалення його галузевої і географічної структур, а отже впливає на формування і використання експортного потенціалу регіону.
У розділі 3 “Удосконалення методів та механізмів використання експортного потенціалу регіону” наводиться аргументація щодо галузевих та регіональних пріоритетів розвитку експортного потенціалу, розглядаються основні напрями підвищення експортних можливостей економіки регіону, обґрунтовується необхідність створення і пропонуються основні напрями діяльності регіональної організації сприяння експортній діяльності.
Під час дослідження встановлено, що основними шляхами покращення використання експортного потенціалу регіону є: визначення галузевих та географічних пріоритетів експортування та розробка стратегій географічної присутності регіонального експорту; визначення напрямів та впровадження системи заходів по підвищенню експортних можливостей основних секторів регіональної економіки; створення регіональної організації сприяння експортуванню.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com
Категория: 
