ID роботи: 6174
Тип роботи:
Об'єм: 30 стор.
Вартiсть: 80 грн.

---

Змiст:

Вступ

1. Поняття та сутність заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи

2. Особливості затримання, взяття під варту, домашнього арешту неповнолітніх

3. Питання застосування затримання і взяття під варту неосудних або обмежено осудних осіб

Висновки

Література

Висновок:

Кримінально-процесуальний примус – метод державного впливу, тому що саме че­рез примус держава змушує суб’єкта право­відносин без його волі та бажання здійнювати певні дії, тобто особа стає обмеженою в своїх правах на передбачений законом час.

Одним з найважливіших питань у практиці досудового розслідуван­ня і судового провадження є застосування запобіжних заходів як виду кримінального процесуального примусу попереджувального (випереджувального) характеру, пов’язаного з тимчасовим обмеженням (позбав­ленням) слідчим суддею, судом права особи (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого) на свободу і особисту недоторканність.

Без запобіжних заходів не обходиться жоден кримінальний процес сучасних держав світу, бо за їх допомогою забезпечується належний, заданий законом перебіг досудового розслідування і судового прова­дження, а в кінцевому підсумку – захист особи, суспільства, держави від кримінальних правопорушень та виконання інших завдань криміналь­ного судочинства. Залежно від того, як законодавець за допомогою кри­мінального процесуального закону визначив баланс інтересів держави та інтересів особи через урегулювання мети, підстав, порядку та суб’єктів застосування цих заходів процесуального примусу, можна судити про ступінь свободи в державі і турботу про права людини в ній.

Неможливо не відзначити, що в цьому плані законодавець у новому Кримінальному процесуальному кодексі стосовно запобіж­них заходів за зразок узяв апробований на практиці крізь призму рішень Європейського суду з прав людини із застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод досвід західноєвропейських демократій, а також, образно кажучи, «гіркий» вітчизняний.

Законодавець запровадив нову, європейську, систему запо­біжних заходів. Він відмовився від підписки про невиїзд, поруки гро­мадської організації або трудового колективу, нагляду командування військової частини. Тепер запобіжними заходами (від найбільш м’якого до найбільш суворого) є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

До неповнолітніх обвинувачених може також застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи пік­лувальників, під нагляд адміністрації дитячої установи.

Тимчасовим запобіжним заходом залишено затримання особи, яке, як і раніше, не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, але поставлене під контроль як слідчих суддів, так і спеці­ально призначених службових осіб, відповідальних за перебування затриманих (ст.ст. 176, 492 КПК).

В даний час, коли в Україні відбувається реформуван­ня кримінально-процесуального законодавства, настав час запровадити ще один вид запобіжного заходу – домашній арешт. В даний час необхідним розробити й прийняти Закон України «Про домашній арешт», в якому чітко регламентувати порядок і умови застосування та здійснення тако­го виду запобіжного заходу. В Законі повинні міститися чіткі вказівки про те, хто саме і яким чином повинен здійснювати нагляд за поведін­кою особи, відданої під домашній арешт, як здій­снювати нагляд за кореспонденцією, переговора­ми (в тому числі телефонними і за допомогою електронної пошти), особистими зустрічами пев­ної особи. Цим Законом, звичайно ж, повинні бути гарантовані права та законні інтереси осіб, до яких буде застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Якщо розглядати кримінально-проце­суальний примус щодо окремих категорій осіб, то в даному випадку він є особливим. Цей висно­вок вже можна зробити, виходячи з того, що законодавець в чинному Кримінально-процесуальному кодексі України відзначив вка­зану категорію осіб в окремий розділ. Крім цього в багатьох наукових статтях, моногра­фіях, предметом дослідження яких є непо­внолітні учасники кримінального процесу та  неосудні або обмежено осудні особи, ми зустрічаємось із судженням, що відносно цих категорій осіб не можна застосовувати такі заходи кримінально-процесуального при­мусу, що застосовуються до дієздатних осіб, а в окремих справах застосування таких за­ходів є недоречним. Слід з цим судженням погодитись, якщо, напри­клад, звернути увагу на те, що до неповно­літніх осіб не застосовуються такий захід як нагляд командування військової частини, тому що він є особливим і застосовується тільки до військовослужбовців.

Дана робота виконана без використання російськомовних джерел, має високий рівень унікальності та реальні посилання на джерела. НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ ЗАМОВНИКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з даною роботою (у форматі відео огляду), отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com

Замовити цю роботу за допомогою форми: