30 Червня 2013 
admin 
Тип роботи:
Об'єм:
72 стор.
Вартiсть:
150 грн.Змiст:
ВСТУП
Розділ І. Теоретичні підходи до дослідження феномена есеїзму
1.1. Дефініції понять «есе», «есеїзм»
1.2. Есеїстичність як домінантна стильова ознака сучасної прози
Розділ ІІ. Есеїзм епіки О. Забужко як синтез форм культури та самосвідомості
2.1. О. Забужко в культурному просторі кін. ХХ – поч. ХХІ ст.
2.2. Есеїстика О. Забужко в міждисциплінарних і міжмистецьких виявах («Хроніки від Фортінбраса», «Let My People Go: 15 текстів про українську революцію» та ін.)
2.3. Інформативні та образно-виражальні властивості засобів поетики у творах О. Забужко
Розділ ІІІ. Екзистенційна проблематика та постмодерна естетика в есеїстиці К. Москальця
3.1. Філософічність художнього світу митця
3.2. Особливості поетики літературно-критичних есе (збірки «Людина на крижині» і «Гра триває»)
Висновки
Список використаних джерел
Висновок:
У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця ХХ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років ХХ ст.
Сучасна українська література має яскраво виражений потяг до рефлексій і саморефлексій, що стає вихідним моментом артикуляції трансцендентного бажання самовираження. У контексті такого прагнення віднайти власну тожсамість (формування "свого Космосу") тотального значення набуває проблема внутрішньої і зовнішньої свободи, яка, за С. де Бовуар, є найвагомішим компонентом трансцендентності кожної особистості. Через свободу формується і внутрішня гармонія, коли мікрокосм індивіда приводиться у відповідність до споконвічних законів макрокосму.
Есе - один із парадоксальних жанрів, що базується на егоцентричній «Я»-концепції. Відбиваючи авторський мікросвіт із цілою системою підсвідомих кодів, есеїст відбиває в тексті низку архетип них образів.
Крім провідної ролі авторської особистості, ми можемо відзначити такі риси сучасного есе: особлива актуалізованість, співвіднесеність з теперішнім часом, наявність фатичних елементів, тобто образності, експресивності, присутність категорії дейксиса (вказівки), очевидно, спрямованої на читача [7]. Есеїстичний підхід обов’язково пропонує універсальне значення інтерпретації навіть приватної вузької теми і характеризується в функціональному плані домінуванням функції переконання. Есе через переконання нав’язує авторську версію, інколи завуальовуючи цей намір створенням ілюзії об’єктивності. Провідні ознаки есеїстичного художнього мислення успадковують і сучасні письменники. Сутність їх полягає у вираженні безсилля особистості в системі надособистісних структур сучасного масового суспільства, ворожого творчому суб’єкту, індивідуалізму загалом.
Отже, есе - це жанр, який має безпосередню близькість до наукової, публіцистичної та художньою літератури, проте не відноситься цілком ні до однієї з них. Крім цього, для есе характерний особливий зв'язок з часом, підвищена актуалізація, в якій переважно виражено спорідненість ессеізму та публіцистики, а також експресивність і образність (ступінь її автономності, глибини, оригінальності і узагальнюючої сили обумовлює більшу чи меншу художність есе). Провідна роль особистості автора і співвіднесеність з справжнім визначає здатність есе полемізувати з традиційним трактуванням і пропонувати в результаті аналізу ("перебудови") свою "версію" об'єкта, що претендує на універсальність. есеїстичний підхід обов'язково передбачає універсальне значення трактування навіть приватної теми і характеризується у функціональному плані домінуванням функції переконання. Есе шляхом зміни переконань нав'язує читачеві авторську версію, іноді вуалюючи цей намір створенням ілюзії об'єктивності.
Досліджуючи тематику есе, необхідно зазначити його належність до "літературі аналізу" або, як її ще називають західні дослідники, "рефлексивної літературі», «літератури ідей». Що стосується аналізованих в есе об'єктів, то їх тематика величезна, від філософії до політики, від критики до моралі, від естетики до ідеології, всі об'єкти думки.
Однією з найяскравіших постатей епатажного покоління українців-інтелектуалів і філософів є Оксана Забужко, яка одразу була сприйнята і належним чином поцінована у літературно-мистецькому світі. Есеїстка О.Забужко являє собою якісно нове явище в українській літературі: вона глибоко медитативна, просякнута внутрішнім, глибинним, нерідко астральним світлом; це спроба витіснити таємницю життя, поєднати два світи – реальний і потойбічний.
Вітчизняні есеїсти регулярно аналізують внутрішню українську проблематику, що пов’язана з політичними перипетіями, національною ідентичністю, мовним питанням. Зокрема, для творчості О. Забужко характерний глибокий підхід до осмислення цих тем, що відзначається оригінальністю висловлених думок, вишуканою стилістичною формою і дискусійним характером
Оксана Забужко – авторка багатьох поетичних і прозових творів, які завжди отримують широкий резонанс у суспільстві, що спричинено не лише тематикою, а й багатством мовновиражальних засобів. Значна кількість оказіональних утворень високої естетичної вартості – одна з визначальних рис ідеостилю письменниці.
Творчість К.Москальця, поета, прозаїка, есеїста, літературного критика є непересічним явищем у сучасному культурному процесі.
Есе - це продукт тиску двох очевидно протилежних авторських намірів: описати реальність такою, яка вона є і нав'язати свій погляд на неї. К.Москалець намагається примирити ці два наміри. Для нього реальність існує тільки у вигляді досвіду ", аудиторія, до якої він звертається - це те місце, де досвід проривається назовні (32; 142). Його дія метафізічно, тому він не може "ні обійтися без ідеї, ні задовольнитися їй". Есе безперечно належить до тієї літератури, де мова "експліцитно або імпліцитно виражає своє риторичне властивість". "Риторика есе змушує читача брати участь в глобальному досвіді, де сама реальність сприймається як літературна, вона включає його в контекст, з приводу якого автор має намір щось сказати, при цьому в контекст залучений і сам автор".
В основі есеїстики К.Москальця лежить «екзистенційна проблематика, розкрита за допомогою яскравих символів. Зокрема, добре помітний вплив теорії нікомуненалежності, що позначається на гендерних стосунках персонажів. Нікомуненалежність значною мірою співвідноситься з асоціальністю, невизнанням свого обов'язку перед родиною, нацією, людством. Натомість - прагнення бути собою, реалізуватися повною мірою».
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com
Категория: 
