Тип роботи:
Об'єм: 32 стор.
Вартiсть: 70 грн.
Змiст:
Вступ
1. Особливості формування української літературної мови
1.1. Словесне мистецтво, його можливості
1.2. Загальні принципи організації художнього мовлення
1.3. Мова автора
2. Характеристика засобів передачі мовлення у творах українських письменників
2.1. Виразність у художньому тексті
2.2. Засоби емоційного вираження у художньому тексті
2.3. Створення зорових та слухових образів
2.4. Метафоричність мови твору
Висновок
Використана література
Висновок:
Мова – найсуттєвіша і визначальна частина людської особистості, чинник її поведінки, мислення, усвідомлення рівня буттєвості у світі та виокремлення у світі цивілізованих народів. Саме мова постає вирішальним та основним чинником ідентифікації себе до їй подібних. Мова за своєю сутністю не вкладається у кілька десятиріч двадцятого сторіччя нав'язувану їй формулу спілкування, оскільки це об'єднана духовна енергія народу, вона є відбиттям духу людського і засобом для творчого перетворення матеріального світу у світ духовний.
Художнє пізнання отрієнтовано на пізнання духовного життя людини і суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише? Зовнішність що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього, духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат.
У кожному художньому творі точно і строго розраховано, що повинно подіяти, коли і яким способом. Гармонія вивірена алгеброю почуття, розумом, емоціонально-раціонально обдумано.
Емоційна сила мистецтва виникає не спонтанно. Це результат глибокої думки і почуття. Створюючи свій твір, художник враховує, як усе показане й описане їм буде впливати на людей.
Найважливішою особливістю художнього способу є також його індивідуальна визначенність. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями.
Розуміння глибшого змісту слова залежить не тільки від автора, а й від читача і його мовного й художнього досвіду. Це положення важливе й для розуміння поетичного мовлення.
При характеристиці мови художніх творів часто використовують кліше типу "автор використовує" (або вживає, або послуговується) такими-то словами, формами чи конструкціями. При цьому процес поетичної творчості розглядається як логічне конструювання тексту, як це ми бачимо при написанні творів наукового або ділового тексту. Хоч у цих останніх теж можуть відбиватися індивідуально-психічні особливості мови, якщо текст не обмежений суворим регламентом. У поетичному ж тексті виявляється значною мірою спонтанний плин мови, який тільки на останньому етапі може бути заново відредагований автором. В. Соловйов писав (і, гадаємо, слушно), що твори, які є наслідком тільки логічного задуму, "можуть бути тільки підробкою під поезію; справжній же поет, якщо і схоче силувати свою музу, виявити над нею свою свободу волі й творчості – не може, і з таких спроб нічого не виходить". Це положення, гадаємо, можна застосувати й щодо мови поетичного твору, взагалі, вона є наслідком не штучного "надумування" (хоч такі спроби часом і мають місце в окремих письменників), а глибинних процесів селекції мовного матеріалу, яка залежить від внутрішнього світу письменника, зумовленого не тільки культурно-історичними та соціальними факторами, а й психічними основами особистості.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com