перейти на сайт>>

Характеристика та розвиток адміністративних послуг ОВС в окремих складових дозвільної системи

ID роботи: 587
Тип роботи:
Об'єм: 115 стор.
Вартiсть: 500 грн.


Змiст:

Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика дозвільної системи в Україні
1.1. Поняття та сутність дозвільної системи в Україні
1.2 Правові засади участі ОВС України у дозвільної системи
1.3 Надання адміністративних послуг - як важливий напрям діяльності ОВС у сфері дозвільної системи
Головним у системі методів і прийомів державного управління дозвільною системою є переконання – особливий засіб правового впливу. Переконання являє собою сукупність заходів правового та не правового характеру, які складаються з певних роз’яснювальних і заохочувальних методів, спрямованих на виховання у громадян і посадових осіб розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших нормативно-правових актів. Здійснюються вони державними або громадськими органами
Висновок до 1-го розділу
Розділ 2 Напрями вдосконалення адміністративних послуг ОВС в окремих складових дозвільної системи
2.1 Адміністративні послуги ОВС пов’язані з видачею дозволу на придбання пристроїв для відстрілу куль несмертельної дії: поняття, види, шляхи вдосконалення надання послуг
2.2 Адміністративні послуги ОВС пов’язані з видачею дозволу на придбання гладкоствольної мисливської зброї: поняття, види, шляхи вдосконалення
2.3 Адміністративні послуги ОВС пов’язані з видачею дозволу на виготовлення печаток, штампів, поняття, види, шляхи вдосконалення
Висновок до 2-го розділу
Висновок
Список літератури



Висновок:

Вдосконалення державного управління та приведення його у відповідність до сучасних соціально-економічних вимог є однією з обов’язкових умов розбудови суверенної і незалежної України. Соціально-політичні та економічні процеси в державі зумовлюють проведення організаційно-правових, структурних та інших засад функціонування органів виконавчої влади у відповідність до сучасних потреб суспільства.

Виконавчі органи, реалізуючи покладені на них повноваження, здійснюють управлінський вплив у різних сферах суспільного розвитку, у тому числі й у сфері установленого порядку управління, громадського порядку та громадської безпеки. Саме суспільні відносини у цих сферах мають бути об’єктом постійної уваги з боку всіх органів влади. Потенціальною небезпекою суспільству пояснюється необхідність державного впливу і на сферу дозвільної системи. Його метою є забезпечення безпеки економічних і соціально-політичних інтересів держави, правопорядку, захисту прав і свобод громадян.

Різні точки зору та погляди на зміст і місце дозвільної системи в адміністративному праві України, які складися останнім часом, є результатом численних досліджень вчених-адміністративістів. На підставі аналізу чинного законодавства та наукових розробок ми схиляємося до думки щодо подальшого розвитку тези про те, що дозвільну систему слід розглядати як у широкому так і вузькому розумінні.

Широке розуміння дозвільної системи пов`язане з реалізацією норм, що регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, надання дозволів у сфері обігу визначених предметів і функціонування об`єктів з приводу яких виникають відносини дозвільної системи, нагляду за ними й юридичної відповідальності осіб, що порушили ліцензійні умови. За це говорить той факт, що згідно з діючим законодавством ліцензування поширюється більш ніж на 60 видів господарської діяльності, а видачу ліцензій здійснює 26 спеціально уповноважених органів державної влади. Вузьке її розуміння пов`язується з діяльністю компетентних органів (посадових осіб) щодо видачі дозволів на обіг предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування відповідних об`єктів, які визначені у Положенні про дозвільну систему, нагляду за ними з боку уповноважених органів та юридичної відповідальності суб`єктів у разі невиконання відповідних правил.

Зазначене надає можливість зробити висновок про те, що відносини, які виникають у сфері дозвільної системи являють собою широке коло однорідних адміністративних відносин й утворюють таким чином окремий інститут адміністративного права – інститут дозвільної системи.

Відносини дозвільної системи виникають з приводу обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також функціонування відповідних підприємств, майстерень та лабораторій. У зв’язку з цим важливим і необхідним є визначення змісту терміну „обіг спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин”.

Під обігом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин слід розуміти діяльність пов’язану із їх науковим дослідженням, розробленням, випробовуванням, сертифікацією, виробництвом, ремонтом, реалізацією, придбанням, обліком, збереженням, колекціонуванням, носінням, транспортуванням, використанням, вилученням, знищенням, ввезенням на територію України, вивезенням з території України і транспортуванням через її територію таких предметів, матеріалів і речовин.

У Положенні про дозвільну систему невиправдано застосовується поняття "об`єкт дозвільної системи", під яким розуміють окремі підприємства, майстерні і лабораторії де здійснюються певні дії зі спеціально визначеними предметами, матеріалами та речовинами. В теорії права під об’єктом маються на увазі певні суспільних відносин, які регулюються нормами відповідних галузей права (адміністративного, цивільного, кримінального та ін.). У відповідності з цим, дозвільна система – це система правових норм, адміністративно-правовий інститут, предметом регулювання якого є дозвільні відносини, які, таким чином, і являють об`єкт дозвільної системи. А тому, бачиться доцільним використання у Положенні в значенні підприємств, майстерень і лабораторії в яких здійснюється обіг спеціально визначених предметів терміну "об`єкти з приводу яких виникають відносини дозвільної системи".

Серед проблем правового регулювання дозвільних відносин пріоритетною є проблема їх адміністративно-процедурного регулювання. В умовах реалізації принципів верховенства права та законності постала об`єктивна необхідність в удосконаленні зазначених правових процедур. Передусім, це стосується змісту поняття адміністративних процедур дозвільної системи, яке в теорії адміністративного права відсутнє.

Під адміністративними процедурами дозвільної системи, слід розуміти урегульовані нормами адміністративного права послідовно здійснювані процедурні дії щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ з надання дозволів на володіння спеціально визначеними в законодавстві України предметами, матеріалами й речовинами, функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій.

Практична діяльність органів виконавчої влади завжди пов’язана з реалізацією норм права. Вона являє собою державно-владні процедурні дії щодо прийняття конкретних індивідуальних актів з метою вирішення відповідної управлінської справи. Однією з особливостей такого провадження є його стадійність. У зв’язку з цим, актуальним є питання щодо визначення стадій адміністративного провадження при вирішенні індивідуальної адміністративної справи про отримання фізичними та юридичними особами дозволів.

Зазначене провадження складається з наступних стадій: 1) ініціювання і початок провадження у справі; 2) підготування справи до розгляду; 3) розгляд справи; 4) видача дозволу або відмова в його видачі; 5) оскарження рішення уповноваженого суб`єкта. Наявність цих стадій і неврахування їх при розробленні та прийнятті нормативних актів зумовлюють доцільність перебудови архітектоніки нормативних актів, якими регулюються відносини дозвільної системи. Рамковий правовий акт (його роль зараз виконує Положення про дозвільну систему) доцільно розділити на матеріальну та процедурну частини, а останню структурувати відповідно до стадій адміністративного провадження.

Однією з ефективних умов забезпечення прав і свобод громадян та інтересів юридичних осіб є належна оперативність, прозорість та достатня простота адміністративних процедур.

А тому вважаємо доцільним впровадження в діяльності спеціально уповноважених органів принципу концентрації дій, який отримав неофіційну назву „одне вікно”. Даний принцип визначає обов`язком уповноваженого органу або посадової особи, до якої звернувся з клопотанням громадянин, зібрати всі документи, які необхідні для прийняття рішення щодо зазначеного клопотання. А якщо для вирішення питання щодо надання дозволу виникає необхідність залучення декількох уповноважених органів, то таке залучення до провадження має здійснюватися уповноваженим органом, до якого подана заява і який несе відповідальність за своєчасне прийняття рішення щодо видачі або відмови у видачі відповідного дозволу.

Існує нагальна необхідність забезпечення права юридичних осіб і громадян брати безпосередню участь у провадженні та прийнятті акта щодо отримання дозволу на обіг предметів, матеріалів і речовин з приводу яких виникають відносини дозвільної системи. Це сприятиме всебічному, повному та об’єктивному з’ясуванню обставин справи.

Спрощенню процедур отримання дозволу допомогло б зменшення до обґрунтованого мінімуму кількості документів, необхідних для отримання певного дозволу. З переліку документів, що подаються громадянином для отримання дозволу слід виключити довідку про попередню трудову діяльність. Обмеження, щодо зайняття окремими видами діяльності посадова особа уповноваженого органу отримує здійснюючи перевірку суб’єкта звернення за відповідними обліками правоохоронних органів.

З відомчих нормативних актів МВС України доцільно виключити вимогу, якою передбачається використання оперативної інформації спеціальних підрозділів міліції (рапортів, довідок та інших), як підстави, щодо відмови громадянину у видачі відповідного дозволу. На наш погляд, підставами для відмови у наданні згоди керiвникам пiдприємств, установ, органiзацiй, громадських об`єднань та анулюванні угод у разі їх надання на укладення трудових договорiв з громадянами на виконання робiт, пов`язаних обігом предметiв i матерiалiв і речовин, на якi поширюється дія дозвiльної системи, а також відмови у видачі дозволів та анулюванні у разі видачі на придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної чи холодної зброї громадянам є: а) наявність в особи фізичних недоліків (затверджених медичним висновком), які перешкоджають виконанню обов’язків, пов’язаних з використанням зброї; б) наявність даних про те, що особа двiчi протягом року притягалася до адмiнiстративної вiдповiдальностi за вчинення адміністративних проступків, якi посягають на громадський порядок та громадську безпеку; в) наявність даних про те, що особа перебуває на облiку в медичних закладах Мiнiстерства охорони здоров`я України або підрозділах Міністерства внутрішніх справ з приводу зловживання спиртними напоями чи вживання наркотичних речовин без призначення лiкаря; г) пред`явлення особi обвинувачення про вчинення злочину, а також віддання до суду; д) наявність у особи судимостi за умиснi злочини; є) наявність умовного засудження особи з iспитовим строком; ж) наявність вироку суду стосовно особи, виконання якого вiдстрочено, або засудження її до виправних робiт; з) відсутність довiдки про складення залiкiв щодо знання матерiальної частини зброї, правил поводження з нею та порядку застосування; і) наявність відомостей про відсутність в особи постійного місця проживання.

При цьому запропоновані обмеження щодо видачі відповідній фізичній особі дозволу на обіг спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин необхідно здійснювати лише на підставі рішення суду.

Здійснення ринкових відносин в Україні, прийняття великої кількості широкомасштабних програм її економічного та соціального розвитку сприяє розвитку приватної власності. Однак в умовах недосконалого правового поля неадекватним стає стан її захищеності. Наявність монополізму МВС України на здійснення охоронних функцій з використанням напівавтоматичної та автоматичної вогнепальної зброї не сприяє розвитку й удосконаленню охоронної діяльності, зниженню вартості охоронних послуг, підвищенню їх якості. Створенню належних умов щодо забезпечення захисту власності сприятиме надання недержавним охоронним організаціям права на використання ними напівавтоматичної та автоматичної вогнепальної зброї. Суб`єктами вирішення справ про надання дозволів у цих випадках слід визначити керівників МВС України, начальника Департаменту громадської безпеки МВС України, начальника ГУМВС Автономної Республіки Крим, начальників УМВС обласного, міського (міст Києва і Севастополя) рівнів як це і передбачається процедурами з приводу надання суб’єктам звернення дозволів на обіг нарізної вогнепальної зброї.

Існують певні проблеми щодо процедур видачі дозволів на відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів. Насамперед, передбачений відповідною Інструкцією МВС України 40 денний термін розгляду заяв слід привести у відповідність до вимог Закону України „Про звернення громадян”.

Уже сьогодні назріла необхідність перерозподілу між Департаментом громадської безпеки МВС України та управліннями, відділами адміністративної служби міліції МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях і м. Севастополі окремих повноважень, що стосуються видачі фізичним і юридичним особам дозволів на відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, видачі печаток і штампів. При цьому, на Департамент громадської безпеки МВС України доцільно покласти обов`язки щодо видачі дозволів міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, а також підприємствам, установам, організаціям і господарським об`єднанням республіканського підпорядкування. А на управління, відділи адміністративної служби міліції ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях і м. Севастополі – видачу дозволів територіальним органам виконавчої влади, місцевого самоврядування та відповідним підприємствам, установам, організаціям і господарським об`єднанням. Це значно спростить процедуру отримання дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів фізичними і юридичними особами та надасть можливість вивільнити Департамент громадської безпеки МВС України від виконання невластивих їм функцій.

При здійсненні дозвільної діяльності виникає чимало питань, які стосуються законності отримання дозволів суб’єктами звернення. Об`єктивному вирішенню цього питання сприяє перевірка уповноваженим наглядовим органом документів, які стали підставою для видачі відповідного дозволу. Підзаконними нормативними актами передбачено різний порядок і терміни зберігання зазначених документів і самих дозволів у разі їх вилучення.

З метою впорядкування процедур щодо порядку й термінів зберігання документів і справ, відповідно з якими здійснюється видача дозволів на обіг спеціально визначених предметів, а також на відкриття та функціонування відповідних підприємств, пропонуємо внести до Положення про дозвільну систему наступне положення: "Документи, які стали підставою для відкриття об`єкта дозвільної системи, реєструються дозвільним органом і концентруються в окремій справі на об`єкт. У разі ліквідації об`єкта справа та вилучений дозвіл здаються в архів спеціально уповноваженого органу, яким здійснювалася видача дозволу, де вони зберігаються протягом трьох років після закінчення терміну дії дозволу".

Це сприятиме встановленню об`єктивної істини по кожній індивідуальній адміністративній справі щодо законності видачі дозволу та дій суб’єкта – учасника дозвільних відносин.

В діяльності уповноважених органів виконавчої влади, накопичилося і чимало проблем, обумовлених недосконалістю законодавчого регулювання. Наявним нормативним актам характерні безсистемність, нестабільність та суперечливість. Саме тому, глибокого соціального і юридичного аналізу потребує більшість правових актів, і в першу чергу тих, які обмежують права і свободи громадян та інтереси юридичних осіб. Для створення правових основ охорони та захисту прав і свобод громадян видається доцільним регулювання дозвільних відносин підняти на законодавчий рівень та прийняти Закони України "Про дозвільну систему", “Про зброю” і "Про порядок роботи з мікроорганізмами 1-4 груп патогенності та рекомбінантними молекулами ДНК"; внести зміни до Законів України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" в частині унормування діяльності уповноважених органів як учасників процедур дозвільної системи; привести у відповідність до чинного законодавства відомчі нормативні акти з питань регулювання дозвільних відносин. Посиленню регулювання процедурних дій у сфері дозвільної системи сприятиме прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, який установить загальні правила адміністративно-процедурної діяльності.

Зазначені зміни в діяльності органів виконавчої влади зроблять адміністративні процедури з питань дозвільної системи більш демократичними, будуть сприяти подальшому забезпеченню принципів верховенства права та законності.


НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com

Замовити цю роботу за допомогою форми: