24 Листопада 2011 
admin 
Тип роботи:
Об'єм:
30 стор.
Вартiсть:
70 грн.Змiст:
Вступ
1. Загальна характеристика епохи мусульманського Відродження
1.1. Соціально-політичні умови зародження та розвитку мусульманського Ренесансу
1.2. Особливості відродження в ісламському світі
2. Особливості мусульманської поезії епохи відродження
2.1. Специфічні риси та жанри мусульманської поезії
2.2. Чинники формування системи символів та її особливості у мусульманських поетів
Висновки
Список використаних джерел
Висновок:
Всіх поетів доби Іранського Відродження об'єднує вживання у творах суфійської символіки, яка мала певні особливості у кожного з них. У Рудакі спостерігаємо появу перших суфійських символів, Фірдоусі збагачує символіку образами з перського фольклору та зороастризму, Омар Хайям розвиває винну тематику, застосовує образи гончара (Творця) і глечика (творіння), Нізамі широко вживає коранічні образи-символи, Сааді, Румі користуються всією системою суфійської символіки, яку надалі простежуємо у Гафіза.
При аналізі історичної взаємодії мистецтва і ісламу особливо наочно видно загальноісторична закономірність розвитку духовною, і особливо художньою, культури. У цьому процесі постійно стикаються, взаємодіють два потоки: народно-міфологічний і соціально-актуальний.
В даному випадку своєрідність мусульманського догматизму і практики, її жорсткість і ригоризм привели до того, що іслам не зміг повною мірою охопити народно-міфологічну художню свідомість, прищепити йому свої риси не тільки на ранніх стадіях, але і на всьому протязі свого існування. «Без особливо сильних потрясінь, — пише академік І. Ю. Крачковський, — поезія пережила епоху Мухаммеда і перших халіфів». А загальний вплив ісламу на мистецтво вірно характеризує, на наш погляд, А. У. Сагадєєв: «Релігія ісламу. зробила відомий вплив на розвиток мистецтва. народів Близького і Середнього Сходу, але роль його тут була далеко не вирішальною».
Дійсно, ми бачимо, як впродовж сторіч панування ісламу в арабській художній культурі зберігається такий якнайдавніший рід арабського віршування, як касида, що йде від до ісламського періоду поезії бедуїнів. Особливістю цього роду поетичного віршування є те, що касида обов'язково включає:
1) прославляння героя;
2) опис тварин і природи;
3) відчуття любові до покинутого рідного краю.
Касида абсолютно позбавлена яких-небудь містичних або релігійних елементів, і такий вона пройшла через століття панування ісламу, не втративши своєї краси і своєрідності. У новий час змінюється лише об'єкт вихваляння і «в традиційній касиде замість верблюда з'являється поїзд». Більш того, касида асимілює мусульманські релігійні гімни на честь Мухаммеда. Так, «найбільш знаменитий панегірик на честь Мухаммеда, відомий під назвою «Касиди плаща», побудований по цьому плану.», тобто відповідно до руху трьох основних елементів цієї поетичної форми.
Разом з тим в поезії мусульманських народів існує цілий напрям, що пов'язаний з оспівуванням вина, йде від якнайдавніших традицій парсизму або зароастризму — релігії стародавніх персів. У «Авесте» затверджується, що сп'яніння «Златоцветной хаомой» дає «всестороннє знання».
Геродот в своїй «Історії» підтверджує це: «.за вином вони (перси. — Е. Я.) зазвичай обговорюють найважливіші справи. Рішення, прийняте на такій нараді, наступного дня господар будинку, де вони знаходяться, ще раэ пропонує (на твердження) гостям вже в тверезому вигляді. Якщо вони і в тверезому схвалюють це рішення, то виконують. І навпаки: рішення, прийняте тверезими, обговорюють в хмелю».
Ця персидська традиція трансформується в арабській до ісламської і ранньоісламської поезіях в цілий поетичний напрям, який оспівує не тільки сам процес сп'яніння, але і сорти вин, дає правила і рекомендації, як пити вино (зокрема, вона рекомендує пити по три чаші в компанії з трьох чоловік). Більш того, поети цього напряму стверджують, що тільки мусульманські народи здатні розуміти естетичне значення вина. «Вороги, звичайно, не уміють пити вино. не проходить безкарно сп'яніння і для євреїв.», — так пише арабський поет X в. Ал-ахаталь.
У XI в. чудовий персидсько-таджицький поет Омар Хайям продовжить цю традицію, додавши темі вина не тільки, життєлюбного, але і антирелігійного характер гедонізму:
Моїй руці тримати глек вина — відрада;
Священних сувоїв їй торкатися і не треба;
Я від вина промок; не мені, ханжа сухої
Не мені, а ось тобі небезпечне полум'я пекла
І ще:
Кинь молитися, неси нам вина, богомол
Розіб'ємо свою добру славу об підлогу.
Все одно ти долю за Поділ не схопиш
Схопи хоч красуню за Поділ!
Як відомо, іслам з моменту свого виникнення ввів строгу заборону на вино; правовірний мусульманин не повинен був вживати вина, щоб не поганити себе.
Декілька інакше відносився до вина суфізм (мусульманський містицизм). Для суфізму вино було засобом досягнення екстазу, в якому розчинялася особа, відчужуючись від всього земного і зливаючись з абсолютним божественним початком.
Але ні ортодоксальний іслам, ні суфізм не змогли поколивати відношення гедонізму до вина у мусульманських народів, і якщо в практиці реального життя ісламом і були досягнуті якісь результати (хоча і дуже сумнівні), то в художньо-поетичному, образному мисленні народу вино завжди залишалося життєво і естетично значущим.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com
Категория: 
