Тип роботи:
Об'єм: 30 стор.
Вартiсть: 50 грн.
Змiст:
Вступ
1. Ідеологічне обгрунтування репресій
2. Репресивно-каральний апарат
3.Напрями репресій
4.Висновок
5.Список літератури
Висновок:
Таким чином, у 20-50-ті роки XX ст. тоталітарний режим намагався встановити всеосяжний контроль над життям українського суспільства у громадсько-політичній, духовній та культурній сферах.
Епоха сталінізму позначилася масовим терором щодо населення України та інших республік СРСР.
В Україні протягом 1930-1953 років постраждали понад 3,7 мільйонів людей, з них майже 800 тисяч було розстріляно.
Насильницька колективізація, штучно створений голодомор 1932-1933 та 1946-1947 рр., масові репресії кінця 30-х і в подальшому переслідування національної інтелігенції, придушення патріотичного руху супротиву, знищення Української греко-католицької церкви, примусові депортації корінного населення західних областей, прихована і неприхована русифікація, постійний політичний, економічний, ідеологічний тиск – ці фрагменти складають далеко не повну картину більшовицького геноциду і не вичерпують всього горя, пережитого українським народом.
Дозуючи тиск і відвертий терор, сталінський репресивний апарат, який був невід’ємною частиною тоталітарного режиму, мав виконати три головних завдання: ліквідувати організовану опозицію та індивідуальне інакомислення в партії та країні, забезпечити державу через систему ГУЛАГу безоплатною робочою силою; тримати під жорстким контролем суспільні процеси. «Звинувачення», « викриття» наростали як снігова лавина, сфальсифікований судовий процес «Спілки визволення України», розгром міфічних «українського центру», ‘‘польської організації військової», «Блоку українських націоналістичних партій», «Троцькістсько-націоналістичного блоку». Коса терору безжально різонула українську національну еліту жертвами репресій насамперед ставали найяскравіші постаті українського національного відродження: М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвилевий, Л. Курбас та інші.
Поряд з становленням репресивної системи швидко зростав відповідний каральний апарат, створений і випробуваний у роки громадянської війни. Його функції набували нових рис.
Надзвичайні органи НК-ДПУ-ОДПУ-НКВС неухильно виконували директиви й настанови партійного керівництва. Вони були основним інструментом репресивно-каральної системи, яка втілювала в життя ідеологію Комуністичної партії.
У першій половині 20-х років вістря репресивно-карального механізму в Україні було спрямоване передусім проти опонентів РКП(б), активних членів політичних партій і сил, які боролися за власну національну державність. Об’єктом репресій стали також прибічники «білого» руху, громадяни, які з різних причин служили в збройних формуваннях, організаціях та установах Центральної Ради, гетьманського режиму, Директорії тощо.
На рубежі 20-30-х років запущений більшовиками механізм репресій набрав нових обертів. Його силу відчуло на собі українське селянство. Надзвичайні заходи щодо останнього стали застосовуватися з січня 1928 р. в ході хлібозаготівель. Однак особливої жорстокості вони набули в період суцільної колективізації сільського господарства.
З 1934 р. розпочався новий етап перегрупування сил, удосконалення репресивного механізму, політичного та юридичного обгрунтування наступних, ще більш масштабних політичних репресій.
Після анексії Західної України, Північної Буковини і Бессарабії та поширення на їх території більшовицької державності тягар масових репресій відчуло й населення краю, що протягом кількох десятиріч вело національно-визвольну боротьбу.
Репресії – це лише один, до того ж не головний аспект процесу формування суспільства безправ’я. Небезпечним було те, що всі без винятку громадяни країни поступово втрачали основні права, без яких неможливе цивілізоване існування людини.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com