13 Червня 2020 
admin 
Тип роботи:
Дипломная 
Об'єм:
88 стор.
Вартiсть:
200 грн.Змiст:
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика становища Візантійської Держави під час правління
1.1. Географічні та геополітичні передумови розвитку Візантії
1.2. Загальна характеристика соціально-політичної ситуації у Візантійській Імперії за часів правління юстиніана і
1.3. Взаємозв’язок державної політичної та церковної влади візантії у період «золотого віку»
Розділ 2. Розквіт величі Візантійської Імперії у 483-565 рр. н.е. та його причини
2.1. Економіка та торгівля – основа могутності візантії
2.2. Соціальна сфера та суспільне життя як запорука стабільності Візантійського суспільства
2.3. Матеріальна та духовна культура як синтез античних та східних традицій
Висновки
Список використаної літератури
Висновок:
Таким чином, у процесі написання магістерської роботи була досягнута її основна мета, а саме вивчені особливості Золотого віку Візантійської Імперії та вирішені основні завдання, які були поставлені на початку дослідження: Визначені географічні та геополітичні передумови розвитку Візантії. Візантія почала своє історичне буття в умовах великого переселення народів, потужного натиску варварів на Римську імперію та її загибелі. Зважаючи на це багато народів: греки, ісаври, сирійці, вірмени, єгиптяни увійшли до складу Візантійської імперії. Територія держави лежала від Іспанії до Близького Сходу та складалася з самих різноманітних територій і регіонів, які відрізнялися між собою не тільки природно-кліматичними умовами, але і етнічним складом населення, мали свою історичну долю, свої звичаї і традиції. Однак всі вони географічно тяжіли один до одного, що надавало стійкості розвитку візантійського суспільства. Надана загальна характеристика соціально-політичної ситуації у Візантійській імперії за часів правління Юстиніана І. Юстиніан вважав своєю першочерговою задачею посилення військової і політичної мощі Візантії та ставив перед собою честолюбну мету − відновити Римську імперію. Війни, заколоти, міжусобиці, повстання, єретичні рухи неодноразово ставили цю державу на край зникнення. Однак їй щоразу вдавалося зберегти свою самостійність. Історична реальність показує, що візантійське суспільство як самостійна цілісність при наявності багатьох трагічних подій і конфліктів між соціальними групами, спільнотами, народами і державами продовжувало існувати і сприяли позитивному вирішенню соціальних протиріч і конфліктів, локальних, регіональних і міжнародних. В непростих історичних умовах Візантія проявила свої можливості і здібності до сталого державного розвитку, доклала великих зусиль для виходу з важких положень. Охарактеризований взаємозв’язок державної політичної та церковної влади Візантії у період «Золотого віку». Визначальним для встановлення ролі східного християнства у формуванні світоглядних засад візантійської культури є те, що воно, разом з тим, слугувало також підґрунтям виникнення специфічного розуміння характеру взаємин державця, церкви та населення держави. Відзначається, що оскільки життя церкви було невіддільним від життя держави, уся діяльність Юстиніана так чи інакше мала відношення до церкви. Головною ідеологією і політичним фактором Візантії була православна віра, яка єднала всі народи великої Імперії в одне єдине ціле. Проаналізований розвиток економіки та торгівлі як основи могутності Візантії. Стійкість розвитку економічної сфери суспільного життя візантійського суспільства забезпечувалася засобами гармонізації господарської діяльності (землеробство, ремесло, торгівля, фінанси тощо). Візантійці максимально використовували вигідне геополітичне положення та сприятливі природно-кліматичні умови, що дало можливість успішно розвивати сільське господарство, ремесла, торгівлю. Розвитку економіки сприяла наявність стійкої грошової системи, будівництво великих доріг, гаваней, портових споруд, відносна безпека сухопутних шляхів і морського судноплавства. Охарактеризована соціальна сфера та суспільне життя як запоруку стабільності візантійського суспільства. Для досягнення сталого розвитку суспільства дуже важливим було викорінення бідності і злиднів, встановлення суспільної стабільності. Саме таким досвідом володіло візантійське суспільство. Соціальна політика забезпечувалася засобами гармонізації діючих соціальних норм (права, моралі, ідеології, релігійних норм, звичаїв і традицій). За допомогою регулювання земельних відносин, розвитку правової системи, надання певних гарантій візантійська влада забезпечувала певну стабільність у суспільстві та стійкість розвитку соціальної сфери суспільного життя. Досліджено особливості матеріальної та духовної культури як синтезу античних та східних традицій. Упродовж усього свого тисячолітнього існування Візантійська імперія – пряма спадкоємиця греко-римського світу і елліністичного Сходу – залишалася центром своєрідної культури. Протягом аналізованого періоду відбувається формування самобутньої Візантійської культури із специфічним світоглядом, державними та політичними інституціями, а відтак і притаманною їй правовою системою. Візантія не тільки витримала випробування на міцність, а й змогла домогтися значних досягнень у законотворчості, архітектурі, військовому мистецтві, літературі та інших сферах суспільного життя. Незважаючи на величезну кількість єресей, візантійській церкви вдалося відстояти чистоту православ’я з його догматикою і традиціями богослужіння, закласти основи загальнохристиянської ідеї. Дивом можна вважати припинення релігійних розбратів і створення єдиної віри. Це, по суті, стало вирішенням такої глобальної проблеми, як виникнення однієї зі світових релігій. Загалом можна зробити висновок, що здається виправданою позиція, згідно якій візантійська цивілізація має трактуватися як важливий самостійний культурологічний феномен. З одного боку, вона була особливим політичним та культурним світом, де традиції античності перетнулись з не менш впливовим спадком стародавніх східних та елліністичних монархій і де з цього сплетіння виникла власна державна і правова традиція. Ця традиція, в свою чергу, справила вплив на становлення та розвиток державності у південнослов’янських та причорноморських народів. Охопивши у добу свого розквіту під єдиною владою середземноморські та близькосхідні народи, Візантія стала історичним посередником у контакті нових західних суспільств феодальної доби з державами і традиціями Азії. Разом з тим, вона виявилась й ареною прямої історичної та ідеологічної конфронтації Заходу та Сходу, яка багато що визначила у наступній всесвітній історії і до того ж прискорила занепад самої імперії.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com
Категория: 
