ID роботи: 6174
Тип роботи:
Об'єм: 30 стор.
Вартiсть: 80 грн.

---

Змiст:

Вступ

1. Поняття та сутність заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи

2. Особливості затримання, взяття під варту, домашнього арешту неповнолітніх

3. Питання застосування затримання і взяття під варту неосудних або обмежено осудних осіб

Висновки

Література

Висновок:

Кримінально-процесуальний примус – метод державного впливу, тому що саме че­рез примус держава змушує суб’єкта право­відносин без його волі та бажання здійнювати певні дії, тобто особа стає обмеженою в своїх правах на передбачений законом час.

Одним з найважливіших питань у практиці досудового розслідуван­ня і судового провадження є застосування запобіжних заходів як виду кримінального процесуального примусу попереджувального (випереджувального) характеру, пов’язаного з тимчасовим обмеженням (позбав­ленням) слідчим суддею, судом права особи (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого) на свободу і особисту недоторканність.

Без запобіжних заходів не обходиться жоден кримінальний процес сучасних держав світу, бо за їх допомогою забезпечується належний, заданий законом перебіг досудового розслідування і судового прова­дження, а в кінцевому підсумку – захист особи, суспільства, держави від кримінальних правопорушень та виконання інших завдань криміналь­ного судочинства. Залежно від того, як законодавець за допомогою кри­мінального процесуального закону визначив баланс інтересів держави та інтересів особи через урегулювання мети, підстав, порядку та суб’єктів застосування цих заходів процесуального примусу, можна судити про ступінь свободи в державі і турботу про права людини в ній.

Неможливо не відзначити, що в цьому плані законодавець у новому Кримінальному процесуальному кодексі стосовно запобіж­них заходів за зразок узяв апробований на практиці крізь призму рішень Європейського суду з прав людини із застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод досвід західноєвропейських демократій, а також, образно кажучи, «гіркий» вітчизняний.

Законодавець запровадив нову, європейську, систему запо­біжних заходів. Він відмовився від підписки про невиїзд, поруки гро­мадської організації або трудового колективу, нагляду командування військової частини. Тепер запобіжними заходами (від найбільш м’якого до найбільш суворого) є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

До неповнолітніх обвинувачених може також застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи пік­лувальників, під нагляд адміністрації дитячої установи.

Тимчасовим запобіжним заходом залишено затримання особи, яке, як і раніше, не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, але поставлене під контроль як слідчих суддів, так і спеці­ально призначених службових осіб, відповідальних за перебування затриманих (ст.ст. 176, 492 КПК).

В даний час, коли в Україні відбувається реформуван­ня кримінально-процесуального законодавства, настав час запровадити ще один вид запобіжного заходу – домашній арешт. В даний час необхідним розробити й прийняти Закон України «Про домашній арешт», в якому чітко регламентувати порядок і умови застосування та здійснення тако­го виду запобіжного заходу. В Законі повинні міститися чіткі вказівки про те, хто саме і яким чином повинен здійснювати нагляд за поведін­кою особи, відданої під домашній арешт, як здій­снювати нагляд за кореспонденцією, переговора­ми (в тому числі телефонними і за допомогою електронної пошти), особистими зустрічами пев­ної особи. Цим Законом, звичайно ж, повинні бути гарантовані права та законні інтереси осіб, до яких буде застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Якщо розглядати кримінально-проце­суальний примус щодо окремих категорій осіб, то в даному випадку він є особливим. Цей висно­вок вже можна зробити, виходячи з того, що законодавець в чинному Кримінально-процесуальному кодексі України відзначив вка­зану категорію осіб в окремий розділ. Крім цього в багатьох наукових статтях, моногра­фіях, предметом дослідження яких є непо­внолітні учасники кримінального процесу та  неосудні або обмежено осудні особи, ми зустрічаємось із судженням, що відносно цих категорій осіб не можна застосовувати такі заходи кримінально-процесуального при­мусу, що застосовуються до дієздатних осіб, а в окремих справах застосування таких за­ходів є недоречним. Слід з цим судженням погодитись, якщо, напри­клад, звернути увагу на те, що до неповно­літніх осіб не застосовуються такий захід як нагляд командування військової частини, тому що він є особливим і застосовується тільки до військовослужбовців.

НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com

Замовити цю роботу за допомогою форми: