27 Листопада 2011 
admin 
Тип роботи:
Об'єм:
35 стор.
Вартiсть:
70 грн.Змiст:
Вступ
1. Історіографічний огляд досліджень, присвячених Язичницьким елементам в християнських обрядах та святах
1.1. Стан дослідженості проблеми
1.2. Поняття язичництва та його значення у формуванні української культури
2. Характерситика Язичницьких елементів в християнських обрядах та святах
2.1. Дохристиянські вірування українців-русів як прояв розуміння довкілля
2.2. Язичницькі традиції в християнських святах
2.3. Синтез язичницьких та християнських вірувань в українському фольклорі
Висновки
Література
Висновок:
В українській фольклористиці кінця ХХ - початку ХХІ ст. значно посилилася увага до вивчення проблем відгомону залишків найдавніших світоглядних уявлень наших предків, які, дійшовши до наших днів у формі окремих вкраплень, образів, мотивів народнопоетичних текстів, своєрідно синтезувалися у творах значно пізніших періодів творення.
Оскільки обряд тісно пов'язаний із світоглядом та світосприйманням людей, то, формуючись на певній етнічній території, кожен етнос протягом тривалого часу витворює свої неповторні обряди, тісно переплетені з господарством, звичаями, природою краю. Виникнення і розвиток обрядовості з самого початку супроводжувалося словесною магією, завдяки якій словесний текст обряду поступово розширювався, переростаючи в своєрідне пояснення міфу чи обрядодії.
Аналіз паралельного побутування язичницьких та християнських звичаїв дає змогу визначити основні акценти курсової роботи:
1. Українське язичництво є натуралістичною релігією предків українського народу і може вважатися етнічною або автохтонною релігією.
2. Народні, язичницькі в своїй основі, звичаї виявилися в Україні домінуючими над привнесеними ззовні християнськими міфами, які витворилися на основі вірувань кочових семітських племен, і які не відповідали ні природно-кліматичним умовам України, ні ментальності автохтонного населення, ні формам його господарської діяльності.
Виходячи з досліджених матеріалів, можна зробити наступні висновки: давні слов'яни у своїй міфології на перше місце ставили культ родючості як символ безперервності життя. Цей культ згодом не зник, а набув іншого звучання в християнських обрядах та місцевих побутових звичаях. Живучість культу родючості говорить в першу чергу про тісний зв'язок слов'янських вірувань з оточуючою природою.
Всебічне осмислення релігійного феномену України неможливе без ґрунтовного дослідження витоків української релігійності, а саме язичницьких вірувань, буденних світоглядних переконань, обрядово-побутової релігійності. Відсутність системного наукового вивчення феномену українського язичництва та сучасного двовір'я українців обмежує пізнання духовної культури народу загалом, її витоків і тенденцій. Тому, систематизація і поглиблене дослідження процесів зародження релігії в українських землях, еволюції язичницьких вірувань та їх трансформації в умовах взаємодії з християнською церковною ідеологією та культурою, — нині є важливим завданням. Вивчення явищ потаємного існування язичницьких вірувань і обрядовості паралельно з християнськими дає можливість дослідити причини синтезу релігійних уявлень і встановити його особливості та форми [11, с.197].
Аналіз побутової релігійності українців показує, що в Україні ніколи не було християнства в "чистому" вигляді. В релігійності українців настільки багато елементів язичництва, що можемо говорити про язичницьке християнство.
З далекого минулого і до наших днів збереглося багато звичаїв і обрядів наших давніх предків – слов’ян. Вони не розуміли таких простих, на наш погляд, речей, як те, що Сонце – це зірка, Вода – хімічна рідина, а Земля – біологічна сполука. Тому й не дивно, що незрозумілий навколишній світ викликав у них страх і в той же час повагу, що виразилося у культових обрядах і поклонінні численним Богам, Духам та міфічним істотам. Найбільшої уваги, звичайно, заслуговувала природна стихія, яка була невід’ємною частиною життя, побуту і трудової діяльності древніх слов’ян. Зазираючи у давно минулі часи, ми торкаємося величезних культурних пластів, спільних та споріднених для різних народів. У релігійні свідомості поєднувалося могутнє нашарування архаїчних стереотипів практичного та інтелектуального освоєння світу. Релігія була пов`язана з одушевленням і одухотворенням природи, з наданням їй антропоморфних властивостей та рис. Люди відчували себе інтегральною частиною навколишнього середовища, складовою кругообігу природних явищ.
Релігійна система стародавніх суспільств була культурою виживання людства у несприятливих умовах. Божества, що уособлювали природні явища, стихії, ріднились з людьми, ставали членами однієї родини, допомагали людині вижити. Моральною запорукою виживання людини у реальному світі, вагомим стимулом духовної підтримки була віра в загробне життя.
Взірцем особистісного начала у стародавніх народів був культ Богині-Матері — охоронниці домашнього вогнища. Відчуття присутності предків, віра в життя після смерті знаходить своє відображення також у культах предків, героїв, вождів, в еротичних, поховальних обрядах, об'єктами яких були вода, земля, рослини, тварини і сонце, що символізували поєднання особистісного і природного, людського і божественного начал.
Сила народу — в його звичаях і традиціях, в його історичному корінні. Вона спирається на багатовіковий досвід та національну самобутність. Тому й історія релігії певного етносу — це насамперед історія його духовності, ядром якої є релігійність. Самобутність української релігійності визначається єдністю культури та природного середовища. Але ми не можемо впевнено стверджувати, що ті чи інші вірування, релігійні уявлення, культи були пріоритетними для певного народу чи мали суто національне походження. Релігійна свідомість будь-якого народу пройшла складний шлях у своєму формуванні, де перетиналися не лише матеріальні, а й духовні чинники. Тому кожна релігія пережила певний етап інтернаціональності. Підтвердженням цього є релігія слов'ян, яка увібрала в себе багато елементів релігійних систем тих народів, з якими перехрещувались їхні історичні шляхи. Український народ дістав величезну історичну спадщину від своїх попередників — літописних слов'ян, а також; трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів та іншої людності, що мешкала у свій час на території сучасної України.
Народна культура відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй в умовах тривалої відсутності національної державності (особливо у XVIII ст.) була збережена спадкоємність української культурної традиції. Багато згаданих звичаїв і обрядів українці зберегли до сьогодні, адже без минулого немає майбутнього.
НА САЙТІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ СКАЧУВАННЯ РОБІТ, ВОНИ ВИСИЛАЮТЬСЯ НА ЕЛЕКТРОННУ СКРИНЬКУ ПІСЛЯ ОПЛАТИ. Для того, щоб ознайомитись з оглядом цієї роботи у форматі відео, отримати звіт з перевірки на плагіат та іншу інформацію, звертайтесь за телефоном +380501022921 (Telegram, Viber, WhatsApp) або n0501022921@gmail.com
Категория: 
